Новий Амадіс

НОВИЙ АМАДІС.В острог завдадуть менеЩе було хлопям;Лїта йдуть, — дитя мале,Мов сиджу я тамВ матернім надрі.

Ти лиш, казочко, менїБула другом ран,І я ріс — герой, велит,І як принц ІванПробігав я сьвіт.

Замки криштальні ставляв,Знов їх бурив я,Ясним списом прошибавЧерево змія:Так, я мужем слив.

По лицарськи слобонивЯ княжну з тюрми;Вдячна просить до стола,Я був чемний — миСїли до вина.

Ах, цїлуй — то хлїб богів,Як вино палкий!Я на смерть її любив!В сонця луч яснийВид її вбирав.

Хто ж менїї її забрав?Де є чари ті,Щоб її в бігу вняли?Де той край її?Де є шлях туди?