Давня казка

Люде усї зопсувались, вклонились неправдї,Сїють вони тілки муку, облуду і зрадуІ поливають той засїв сльозами та кровюБачить те Бог і бере він негрішную душу,Тихо її поцїлунком цїлує безсмертнимІ посилає ту душу він з неба на землю.І прокидаєтьця в неї небесная сила,Сила безсмертного сьпіву… Живе поміж людьмиТая душа і сьпіває нечувану пісню.Все у тій піснї відбилось, що в небі високімБог передав поцїлунком, на землю пославши:Правда, краса і безмірне та чисте кохання…Иньших пісень не сьпіває, не може сьпіватиТая душа, що на небі сам Бог поцїлує.Чують ту пісню безсмертну зопсовані люде,Серце у їх починає тодї одживатиЗнов воскресають у йому і віра, й надїя,Віра в красу і у правду, і в чисте кохання…Шлях свій скінчивши на сьвітї, душа та сьвятаяВ небо високе до Бога вертаєтьця знову, —Тілки-ж навік зостаютьця ті сьпіви на сьвітїІ не стихаючи плачуть в серцях найчистїших…