До стокроти

ДО СТОКРОТИБезщасна квітко польова!В лиху годину зустріваТебе мій плуг, і згинеш ти.Чи міг же яВід лемеша тебе спасти,Краса моя?

Не будуть жваві мотиліТепер, на ранішній зорі,В росі купаючись живій,Тебе хитать,Коли злетяться день новийГуртом вітать.

Дощ над тобою поливав,Північний вітер завивав;Грозою хмара перейшла.Спинився грім, —Ти потихеньку розцвілаНа диво всім.

Від спек, від бур твої квіткиУкриють в затишку садки;Де ж сироті знайти кутокПосеред піль?Хіба повіє холодок,Сховає шпиль.

З трави ти виткнулась на світ;Як сніг, блищав твій ніжний цвіт;Всміхалось сонечко тобі;Рости б, так ні;Мій плуг підтяв — ти мреш в журбі,Не жаль мені.

Отак і квітонька села:Біди не знаючи, рослаГолубка-дівчина, як осьНа весні літДе лихо нагле не взялось,Побило цвіт.

Така ж і доленька співця:Швиряють хвилі скрізь пловця,Обвисне тьма, не видно зір;А він женеХиткий свій човен, поки вирНе заплисне.

Так добрий не втече від злих:Працює з малечок малих,Не скажеш, щоб «сякий-такий»,А сльози ллє…Не тут для праведних покій,А в небі є!

Журюсь… А може, вже чергаДавно й на мене пристига,Життя — незчуєшся й коли —Плуг відбере,І все замовкне в царстві мли,Навік замре!