Аннабель-Лі

АННАБЕЛЬ-ЛІВсе те сталось давно,Дуже сталось давно,В королівстві морської землі:Там жила, там цвілаТа, що завжди була,Завжди звалася Аннабель-Лі.Ми кохались удвох;Те кохання обохНас держало обох на землі.

Ми, як дітки, собіНе давались журбіВ королівстві морської землі;Ми кохались не так,Як кохається всяк, —Я та любонька Аннабель-Лі.Покохалися ми:Серафими самиЗ неба заздрити нам почали.

Через те ж то воноІ зчинилось давно,В королівстві морської землі:З хмари вітер дмухнув,Він зимою війнув,Повійнув він на Аннабель-Лі.От зійшовся услідІз плачем сумний рідІ від мене її узяли,Щоб навік положить —

Там, де нині лежить, —В королівстві морської землі.

Частки наших святихНе зазнали утіхСерафими, що в раї жили.От і сталося так(Як се відає всякВ королівстві морської землі):З хмари вітер завив,Він дмухнув, він згубивУночі мою Аннабель-Лі.

Ми любились тепліш,Ми любились миліш,Аніж ті, що життя прожили,Ті, що мудрості більш здобули;Серафими сами,Навіть демони тьмиМою душу не в силах булиДо замай прикувать,Від душі одірватьЧарівниченьки Аннабель-Лі.

Місяченько сплива —Промінь сни навіваПро голубоньку Аннабель-Лі;Зорі зверху горять —А на мене зорятьОчі світлої Аннабель-Лі;Тінь заблима нічна —Скрізь зі мною вона,Незабутня, заручена, пташка ясна, —Обік неї лежу я у млі,В домовині морської землі.