Аннабель-Лї

Аннабель-Лї.Все те сталось давно,Дуже сталось давно,В королївстві морської землї:Там жила, там цьвілаТа, що завжди була,Завжди звала ся Аннабель-Лї.Ми кохались удвох;Те кохання обох,Нас держало обох на землї.

Ми як дїтки собіНе давались журбі,В королївстві морської землї;Ми кохались не так,Як кохаєть ся всяк, —Я та любонька Аннабель-Лї.Покохали ся ми:Серафими саміЗ неба заздріти нам почали.

Через те-ж то воноІ счинилось давно,В королївстві морської землї:З хмари вітер дмухнув,Він зимою війнув,Повійнув він на Аннабель-Лї.От зійшов ся у слїдІз плачем сумний рідІ від мене її узяли,Щоб на вік положить —Там, де нинї лежить, —В королївстві морської землї.

Частки наших сьвятихНе зазнали утїхСерафими, що в раї жили.От і стало ся так[Як се відає всякВ королївстві морської землї]:

З хмари вітер завив,Він дмухнув, він згубивУ ночі мою Аннабель-Лї.

Ми любились теплїйш,Ми любились милїйш,Анїж ті, що життя прожили,Ті, що мудрости більш здобули;Серафими самі,Навіть демони тьми,Мою душу не в силах були —До заман прикувать,Від душі одірватьЧарівниченьки Аннабель-Лї.

Місяченько сплива —Промінь сни навіваПро голубоньку Аннабель-Лї;Зорі зверху горять —А на мене зорятьОчі сьвітлої Аннабель-Лї;Тїнь заблима нічна —Скрізь зі мною вона,Незабутня, заручена, пташка ясна, —Обік неї лежу я у млї,В домовинї морської землї.