До самого себе

ДО САМОГО СЕБЕЗасни, засни, навіки опочинь,О моє серце, змучене та бите!Шкода конать! Життя тіка, мов тінь…Не надь же знов мене, зрадливий світе!Загибло все, що марилось колисьТа озаряло чарами мертвоту;Надій нема, — вони пережились;До прошлого не буде повороту.Мені не треба золотих химерЗ тії доби, як все ясним зробилось;Останній пал в моїй душі замер.Доволі ти, безглузде серце, билось!Не плач дарма: весь мир не варт сльози.

Облуда, лжа. Земля — шматок багнюки;Світ — тільки привид… Гинь, не дорожиНічим, здригнись перед кінцем з розпуки!Глянь на безцільну доленьку людську,Що власть сліпа призначила на горе,На смерть конечну — люту та гидку!Замкнись, замкнись, о моє серце хворе!Зневаж себе і других — все зневаж;Найпаче ж ту шалену, дику силу,Що жизнь дає природі, і вона жЖивуще все склада в сиру могилу.