Сон невольника

СОН НЕВОЛЬНИКАВін заснув, кукурудзу жнучи,Не зважав на пекельну жару:Як упав із серпом у руці,Так і спить головою в пилу;Весь розхриставсь, і в сні отомуРідний край увижався йому.

Тихо Нігер котивсь по піску…Він царем собі знов походжавПопід пальмами там в холодку,Поглядаючи, зір розважав:Каравани спускалися з гір,І дзвенів їх брязкучий убір.

Знов він бачив свій давній куток,Знов дививсь на дружину свою,Обіймав своїх любих діток,Раював, наче справді в раю,І сльозинка з очей потекла,Огнем щоки крізь сон опекла.

На баскому коні він гасав,Тільки посвист летить з-під ноги;Збрую злотом, сріблом украшав,Перешкоди не знав навкруги,А шаблюка висить, поганя,Опустившись на боки коня.

За ключами червоних гусейВін носився по луках услідЗ ранніх ранків до пізніх ночей,Де зелений росте тамаринд.Показалися кафрів хатки,Океан заманів здалеки.

Серед ночі лев страшно ричав,Завивала гієна; з болітДонеслось: очерет затріщав, —То по йому бродив бегемот;В сонних мріях кругом все гуло,Так немов бойовище було.

Про свободу співали ліси,Бурі вістку ту всюди несли —Визволе́ння святі голосиВсім, що рабства кормигу тягли;Він здригнувся, легенько зітхнув,Усміхнувсь і навіки заснув.

Він не чув більш ні спеки, ні мук,Він не чув, як по спині гулявЗ усіх сил володарський канчук,Бо кайдани життя перервав,Ставши вільним: на ниві самийТруп валявся бездушно німий.