Бідолашна мати

БІДОЛАШНА МАТИТрьох синів годує мати,Ще й дочку собі на втіху.«Оченятка мої милі», —Шепче доньці мати стиху.

«Що за дівка! Що за врода!»Братів Данка покрашає;А під місяцем турецькимНими Босна вся пишає.

Не нахвалять брати Данки,Та ворушить їх до зброї,Ними ж Босна вся пишає,Бо то — месники, герої.

Стара ненька у молитвіЗаливається сльозами:«Борони ти, боже, діток, —Голубоньку з соколами».

Так ага турецький ГавранНе засне — сидить три ночі,Промовляє: «Де ти, раю,Де ти, Данко, ясні очі?»

От подався з товариством;Стрелють… Що там за подія?Прокидається небога:«Браття, ви — моя надія!»

Бій пекельний; все червоне;Сором: Гавран утікає;А у Данки, у голубки,Кров'ю братик дотікає.

Знову ніч. Ага підвівся;Летять скільки є завзяття.До братів гукає Данка:«Онде Гавран… он… прокляття!»

Бій пекельний; все червоне;Сором: Гавран утікає;А у Данки, у голубки,Кров'ю другий брат стікає.

Третя ніч. Ага — в дорогу,Мчиться з гуртом через мряку.«Порятуй мене, мій рідний!» —Будить Ланка брата з ляку.

Бій пекельний; все червоне,Північ. Бути лютій шкоді!«Де ти, Ланко, сиротино?Стогне брат твій на відході».

Обняв Гавран дівчиноньку:«А, добув-таки я любу!»«Помиливсь, турецький змію:В мене ножик є до шлюбу!»

Грає кров у Данки з серця,До ніг пада бузувіруІ мовля з зітханням тихим:«Прийде месник — маю віру».

Пусто всюди: ніч не ширхне…Поміж трупів бродить мати,Вся знедолена, причиннаВід безсилих сліз утрати.

Ось три мечі синів любихПеред нею (боже правий!),Он і гострий ножик доньки,Отой суджений кровавий.

По всій Сербії проходе;Вбачить камінь: «Кари, кари!»Палко схопиться до зброї:«Мсти за кров і за пожари!»

Що ж мовчить сербин? Прокинься!Хіба в серці шкода сили?Темна ніч… Глухе каміння…Тиша мертвої могили.