Сповідь Наливайка

СПОВІДЬ НАЛИВАЙКАНі, отче праведний, шкода!Не дорікай гріхом пекельним,Гріхом лютішим надземельним…Нехай по-твоєму впада!Щоб українському народуВернуть загублену свободу,Край рідний визволить з ярма;Гріхи татар, жидів, сарматів,Злочинства зрадних уніатів —Візьму на душу, все дарма…Шкода ж спиняти! Пекла досить,А ти дивись та потурай…

Вкраїна гине, пута носить…Здобути волю — в тім мій рай!Ще неня з сестрою вливалиТой пал до серденька мені,Як над колискою співалиПро час завзятої борні:Вкраїнець, либонь, перед ляхомНе опадлючений був страхом,Супоні рабства не волікГидких тиранів та шулік.Як вільний з вільним, рівний з рівним,Братались ляхи й козаки,Та зникло примраком марівнимОте єднання залюбки.Мов ненажерних круків зграї,Жид, уніат, литвин, полякМордують нас у нашім краї, —Опанував народом ляк.Давно закон дріма в Варшаві,Скрізь чути стогін голосний…Усе побачивши в неславі,Я спалахнув мов навісний;Злоби ніщо вже не вгамує;Мій зір похмурий та смутний,Душа без вільності сумує.Єдина мрія день і нічСлідкує тінню безперіч;Не дам я ради сам з собою:Ні в ріднім затишку степів,Ні серед табору чи бою,Ні в церкві, слухаючи спів.«Вперед», — шепоче голос стиха:Зітнути ворога час б'є!Я знаю: не минути лихаТому, хто першим повстаєПроти утисників народа;Мене десь доля посила…Коли, скажи, чи ким булаБез жертв осягнута свобода?За край я голову складу, —Заздалегідь все уявляю,Але на все хоробро йдуІ жереб свій благословляю!