Вона іде… — Lord Byron

Вона іде, її красаГорить, мов зоря серед ночі;І млу, і світлі небесаВраз відбивають ясні очі;Всю тихий блескіт осіня,Якого шкода в сяйві дня.

Багато б з чарами тимиЧудовній вроді бракувало,Коли б додати трохи тьми,Коли б проміння не ставалоДо тих живих, принадних рис,Що дишуть з рамки чорних кіс.

Палає чоло та цвіте,Усмішка вабить до кохання;Усе засвідчує про те,Що мук не зна її зітхання,Що не ворушить серця днаНіяка думонька страмна.