Ридала ти…

Ридала ти: сльоза дрібнаНа зір блакитний набігала,Роса, здавалося, яснаНа землю з неба полягала.

Ти усміхнулася — і вразВсе змерхло перед милим зглядом;З огнем очей сяйний алмазНе міг сперечатися рядом.

Як сонце хмари озаря,Обливши наскрізь млявим блиском,Що до́вго в небі не згоряПід опівнічним пітьми стиском, —То так усмішка твоя ллєПроміння в серденько болюче,Так ясне личенько твоєРозважить горенько пекуче.