Варъянти до »Гайдамак« по виданню цієї поеми 1841 р.

(Варъянти по особому виданню цієї поеми 1841 р. Спб.)

)Перед паном ХведоромХодить жид, ходитьІ задкомІ передкомПеред паном ХведіркомХодить жид, ходить!

Прим. У виданню 1841 ці 6 строк надрюковані курсивом.

)Коли нема щастя, коли нема долі?Літа молодиї марно пропадуть;Один я на світі — стебло серед поля!Ёго буйні вітри полем рознесуть.)»З ним тепер нічого робить.Западим церкву?« »Гвалт, рятуйтеХто в Бога вірує!« кричитьНа дворі що є сили.Ляхи зомліди: »хто такий?«Оксана в хаті... »вбили, вбиди!«Мліє та й пада, а старший...)а то й дзвона не діждемо — заснемо!

Гуртом.

Справді заснемо; співай яку-небудь.)Літа оред сизокрилий.)Як-би таки або так...

і далі 7 строк до »цу-цу!...« у вид. 1841 надрюковані курсивом.

)Де Богун той, де та зіма?Ингул що-зіму замерзає —Невстане Богун загатитьШляхетським трупом...)Думали теє... а зробилось.)Лягли, і в голови неклали,Що вже ніколи не вставать.)Щоб не побачили злі люде...)Як козаки шляхту тяжко покарали,Щоб не забували ляха проклинать.)Тяжко важко!... Кат панує,А їх не згадають.

У вид. 1841 р., котре підписано цензором Корсаковымъ ці два вірші були надрюковані.

)Так ідучи думав в латаній свитині,Сердега Ярема...)А найперша МедведівкаХмари нагріває...

У виданню 1841: Небо нагріває; у вид. Семиренка: Хмари нагріває. На властнім екземплярі Шевченка, вид. Семиренка зроблена оливцем поправка: Небо нагріває. А у вид. Кож. знов: хмари. (Прим. Ред.)

)Муки страшної, щоб пеклоЗатряслося, мліло.«— «Добре, хлопче, ножі будутьАби щоб хотілось.Хочеш з нами у Лисянку?«— »На край світа... пане,На край світа, та не найду,Не найду Оксани!«— »Може й найдеш! ходів з нами,Я все забуваю,Як зовешся?« — »Яремою.«»Призвище?« — »Не маю!«»Хиба байстрюк? без призвища —Запиши, Миколо,Есаулом. Без призвища...Нехай буде Голий:Бач обідраний...« »Погано!«»Ну хиба Бідою?«»Ні, погано...« — »Стрівай лишень...«)Де ти, де ти? подивися,Моя сиротина...)Може тяжко клене долю,По Польщі блукає,)Забуде, і може...У будинку господиня, —А Лях...)Доле моє, серце моє!Чом ти не в Вільшаній?А може й там, може плаче:Тяжко їй, небозі!Може з батьком виглядає...«І хлинули слёзи,Дрібні, дрібні полилися;Де вони взялися!А Залізняк гайдамакамКричить: »опиніться!...«У ліс, хлопці! вже світаєІ коні пристали:Попасемо!« — повернулиУ ліс та й сховались.)Тяжко ёму, сіромасі,Бороться з нудьгою.)Цобе яром гайдамакиЗ шляху повернули.)»Гей, старчиня! Пострівай лиш!«— »Я не старець, пане!Я... Гайдамака.«)Потрусили, та й потяглиЩе карать мерзених.

Цім віршем закінчається глава »Гупалівщина« у вид. 1841 і Семиренка 1860. На властнім екзем. Тараса Григорьєвича вид. Семир. додав вірш »у Лисянку«, що пішов у вид. Кожанчикова.. Ред.)Бенкет у Лисянці. У вид. 1841 ця глава зветься: »Старосвітський Будинок.«

)І в пеклі не вміютьТак закурить: Гнилий Тикич.)Оксано! Оксано!«Так Галайда кричить, шукаЛяхів по пожару;А тим часом гайданаки...)Сидить один кінці стола.)Мусить пропадати.Та й заплакав; всі танцюють,А Галайда плаче:Нудно ёму... а із яруВ киреї козачій . . .)»Бачиш? Гайдамака!Ось... копійка!«— »Не бреши, проклятий!Признавайся, я Ярема...Ти конфедератівІз хутора до титаряПовів у Вільшану...Признавайся! Я все знаю;Де діли Оксану?«Махнув ножем »Ховай Боже!«— »Я тебе сховаю!«»У будинку на тим боці...«— »Виручай, як знаєш.На золото.« Сипле ёмуЖненею з кишені.»Треба Гонту...« — »Потім, потім,А не то свяченим!«»Добре, добре! пострівайте!«— »Ніколи! проклятий,Ходім вкупі!...« — »Які ж бо ви,Яремо, завзяті.Вам не треба, один піду:Гроші мур ламають.Скажу Ляхам: звність Паца...«»Добре, добре, знаю!Іди швидче!« — »Зараз, зараз!Гонту забавляйтеЗ пів-упруга; а тан нехай.Ідіть же, гуляйте...Куди везти?« — »В Майданівку! .В Майданівку, чуєш?«»Чую, чую!« І Галайда...)»Гойда, діти! гасне, гаснеВелик-день козачий!«)І сліду не стало.

Цім віршем кінчається глава у вид. »Гайдамак« 1841 р., а у вид. 1860 є вже й далі. Ред.

)Не питайся, бабусенько,Що було зо мною...)»Люблю тебе!« скаже.Один мене любить)Через тиждень! через тижденьСерденько загоїть,Бабусенько...)Прилітай же, мій орлику,Мій соколе милий!Ох! як весело на світі!...)Оксана осталась,Пожурилась, усміхнулась,Пала на колінаІ молиться за ЯремуЩиро, як дитина.Через тиждень старі сестриУ церкві співали:»Исаія ликуй!« В-ранціЯрену вінчали...А в-вечері ній Ярема(От хлопець звичайний!),Щоб не сердить Залізняка,Покинув Оксану:Ляхів конча з Залізняком.Часон наїзжаєВ-ряди-годи; та вдвох собі...Ну, це всякий знає!...Вернінося-ж до свячених:Що вони зробили?Чи всі вони ще як бритва?Чи перещербили?Хоч вам знаю і остилоНа кров та на слёзиДивитися, а Оксані?Оксані небозі,Їй аж нудно, бо ЯремаВесілля гуляєЗ ножем в руках, на пожарах.Вона виглядаєДо-півночі, а инодіПомолиться БогуТа Й спать ляже одна собі.Умер би — їй Богу!

Цім віршем кінчається глава у вид. 1841 р. Ред.

)Плачуть по селах малі діти.)Катай ляха знову)Вбийте ёго, а собачат...)Бийте стіни!)Без васильків і без труни.)Один ще гуляє, а другий умер.)Що мала дитина за коником плаче.)На те Божа воля.