Галайда

„Яремо! герш-ту, хамів сину?Піди кобилу приведи,Подай патинки господиніТа принеси мені води,Вимети хату, внеси дрова,Посип индикам, гусям дай,Піди до лёху, до корови,Та швидче, хаме!... Пострівай!Упоравшись біжи в Вільшану:Їмості треба. Не барись!“Пішов Ярема, похиливсь.От-так у-ранці жид поганийНад козаком коверзував.Ярема гнувся, бо не знав,Не знав сіромаха, що виросли крила,Що неба достане, коли полетить,Не знав, нагинався...О, Боже мій милий!Тяжко жить на світі, а хочеться жить:Хочеться дивитись, як сонечко сяє,Хочеться нослухать, як море заграє,Як пташка щебече, байрак гомонить,Або чорнобрива в гаю заспіває...О, Боже мій милий, як весело жить!Сирота Ярема, сирота убогий:Ні сестри, ні брата, нікого нема!Попихач жидівський, виріс у порогу;А не клене долі, людей де займа.Та й за-що іх лаять? хиба вони знають,Кого треба гладить, кого катувать?Нехай бенкетують... У їх доля дбає,А сироті треба самому придбать.Трапляється, часом тихенько заплаче,Та й то не од того, що серце болить:Що-небудь згадає, або що побачить...Та й знову до праці. От-так треба жить!На-що батько-мати, високі палати,Коли нема серця з серцем розмовлять?Сирота Ярема — сирота багатий,Бо в з ким заплакать, є з ким заспівать:Єсть кариї очі — як зіроньки сяють,Білі рученята — мліють-обнімають,Єсть серце вдине, серденько дівоче,Що плаче, сміється, як він того хоче.

Оттакий-то мій Ярема,Сирота багатий.Таким і я колись-то був!Минуло, дівчата...Минулося, розійшлося,І сліду не стало.Серце мліє, як згадаю...Чому не осталось?

Чому не осталось, чому не вітало?Легше було б слёзи, журбу виливать.Люде одібрали, бо їм було мало.„На-що ёму доля? треба закопать:Він і так багатий...“Багатий на латиТа на дрібні слёзи — бодай не втирать!Доле моя, доле! де тебе шукать?Вернися до мене, до моєї хати,Або хоч приснися... не хочеться спать!

Вибачайте, люде добрі!Може не до ладу,Та прокляте лихо-злидніКому не завадить?Може, ще раз зострінемось,Поки шкандибаюЗа Яремою по світу,А може... й не знаю.Лихо, люде, всюди лихо,Нігде пригорнуться:Куди, каже, хилить доля,Туди й треба гнуться, —Гнуться мовчки, усміхаться,Щоб люде не знали,Що на серці заховано,Щоб не привітали.Бо їх ласка... нехай снитьсяТому, в кого доля,А сироті, щоб не снилась,Не снилась ніколи!Тяжко, нудно розсказувать,А мовчать не вмію.Виливайся ж, слово-слёзи:Сонечко не гріє,Не висушить. ПоділюсяМоїми слёзами...Та не з братом, не з сестрою —З німими стінамиНа чужині... А поки-що —До корчми вернуся:Що там робиться?ЖидюгаДріжить, изігнувшисьПад каганцем: лічить грошіКоло ліжка, клятий.А на ліжку... ох, аж душно!...Білі рученятаРозкидала, розкрилася...Як квіточка в гаю,Червоніє; а пазуха...Пазухи немає —Розірвана... Мабуть, душноНа перині спатиОдинокій, молоденькій;Ні з ким розмовляти, —Одна шепче. НесказанноГарна нехрещена!Отто дочка, а то батько —Чортова кишеня.Стара Хайка лежить долі,В перинах поганих.Де ж Ярема? Взявши торбу,Потяг у Вільшану.