(пролог)

Все йде, все минає і краю немає…Куди ж воно ділось? відкіля взялось?І дурень, і мудрий нічого не знає.Живе… умірає… одно зацвіло,А друге завьяло, на-віки завьяло…І листя пожовкле вітри рознесли.А сонечко встане, як перше вставало,І зорі червоні, як перше плили,Попливуть і потім, і ти, білолиций,По синёму небу вийдеш погулять,Вийдеш подивиться в жолобок, криницюІ в море безкрає, і будеш сиять.Як над Вавилоном, над ёго садамиІ над тим, що буде з нашими синами.Ти вічний без краю!… люблю розмовлять,Як з братом, з сестрою, розмовлять з тобою;Співать тобі думу, що ти ж нашептав.Порай мені ще раз, де дітись з журбою?Я не одинокий, я не сирота:Єсть у мене діти, та де їх подіти?Заховать з собою? Гріх — душа жива;А може, їй легше буде на тім світі,Як хто прочитає ті слёзи-слова,Що так вона щиро колись виливала,Що так вона нишком над ними ридала.Ні, не заховаю — бо душа жива!