Свято в Чигирині

Гетьмани, гетьмани! як-би то ви встали,Встали, подивились на той Чигирин,Що ви будували, де ви панували!Заплакали б тяжко, бо ви б не пізналиКозацької слави убогих руїн.Базари, де військо, як море червоне,Перед бунчуками, бувало, горить,А ясновельможний, на воронім коні,Блисне булавою — море закипить...Закипить, і розлилосяСтепами, ярами;Лихо мліє перед ними...А за козаками...Та що й казать?... минулося;А те, що минуло,Не згадуйте, панибрати...Та й що з того, що згадаєш?Згадаєш — заплачеш.Ну, хоч глянем на Чигирин,Колись-то козачий.Із-за лісу, з-за туману,Місяць випливає,Червоніє, круглолиций,Горить, а не сяє,Неначе зна, що не требаЛюдям ёго світу,Що пожари УкраїнуНагріють, освітять.І смерклося, а в Чигрині,Як у домовині,Сумно-сумно. (От-так булоПо всій УкраїніПротив ночі Маковія,Як ножі святили).Людей не чуть; через базарКажан костокрилийПерелетить; на вигоніСова завиває.А де ж люде?... Над Тясмином,У темному гаюЗібралися; старий, малий,Убогий, багатийПоєднались, — дожидаютьВеликого свята.У темному гаю, в зеленій діброві,На припоні коні отаву скубуть;Осідлані коні, вороні готові.Куди-то поїдуть? Кого повезуть?Он кого, дивіться. Лягли по долині,Неначе побиті, ні слова не чуть.Отто гайдамаки. На кгвалт УкраїниОрли налетіли; вони рознесутьЛяхам, жидам кару;За кров і пожариПеклом гайдамаки ляхам оддадуть.По-під дібровою стоятьВози залізної тарані:То щедрої гостинець пані.Уміла що кому давать,Півроку їй, нехай царствує;Нехай не вадить, як не чує!Поміж возами нігде стать:Неначе в ірій налетілоЗ Смілянщини, з Чигирина,Просте козацьтво, старшина;На певне діло налетіли.Козацьке паньство похожає,В киреях чорних, як один.Тихенько ходя розмовляєІ поглядає на Чигрин.

Старшина первий.

Старий Головатий щось дуже коверзує.

Старшина другий.

Мудра голова! сидить собі в хуторі, ніби не знає нічого, а дивишся — скрізь Головатий. „Коли сам,“ каже, „не повершу, то синові передам.“

Старшина третій.

Та й син же штука! Я вчора зострівся з Залізняком; таке розсказує про ёго, що цур ёму! „Кошовим,“ каже, „буде, та й годі; а може ще і гетьманом, коли теє...“

Старшина другий.

А Гонта на-що? а Залізняк? до Ґонти сама... сама писала: „Коли, каже...“

Старшина первий.

Цитьте лишень, здається дзвонять!

Старшина другий.

Та ні, то люде гомонять.

Старшина первий.

Гомонять, поки ляхи почують. Ох, старі голови та розумні; химерять-химерять, та й зроблять з лемеша швайку. Де можна лантух, там торби не треба. Купили хріну, треба зъїсти: плачте, очі, хоч повилазьте: бачили, що купували; грошам не пропадать! А то думають-думають, ні в голос, ні мовчки; а ляхи догадаються — от тобі й пшик! Що там за рада? чом вони не дзвонять? Чим спиниш народ, щоб не гомонів? Не десять душ, а слава Богу вся Смілянщина, коли не вся Україна. Он, чувте? співають.

Старшина третій.

Справді співа щось; піду спиню.

Старшина первий.

Не спиняй, нехай собі співає, аби не голосно.

Старшина другий.

Отто мабуть, волох! Не втерпів таки старий дурень; треба, та й годі.

Старшина третій.

А мудро співає! коли не послухавш, усе иншу. Підкрадьмось, братці, та послухаєм; а тям часом задзвонять.

Старшина первий і другий.

А що ж? то й ходімо!

Старшина третій.

Добре, ходімо.

(Старшини нишком стали за дубом, а під дубом сидить сліпий кобзарь; кругом ёго Запорозці і гайдамаки. Кобзарь співає з повагою і неголосно.)

Кобзарь.

„Ой Волохи, Волохи!Вас осталося трохи;І ви, Молдавани!Тепер ви не пани:Ваші господарі —Наймити татарам,Турецьким султанам,В кайданах, в кайданах!Годі ж, не журіться;Гарно помоліться,Братайтеся з нами,З нами козаками;Згадайте Богдана,Старого гетьмана;Будете панами.Та, як ми, з ножами,З ножами святимиТа з батьком МаксимомСю ніч погуляєм,Ляхів погойдаєм,Та так погуляєм,Що аж пекло засміється,Небо запалає...Добре погуляєм!“

Запорожець.

Добре погуляєм! правду старий співа, як не бреше. А що б то з ёго за кобзарь був, як би не волох!

Кобзарь.

Та я й не волох; так тілько — був колись у Волощині, а люде й зовуть волохом, сам не знаю за що.

Запорожець.

Ну, та дарма; утни ще яку-небудь. А ну лишень, про батька Максима ушкварь.

Гайдамака.

Та не голосно, щоб не почула старшина.

Запорожець.

А що нам ваша старшина? почує, так послуха, коли має чим слухати, та й годі. У нас один старший — батько Максим; а він як почує, то ще карбованця дасть. Співай, старче Бохий, не слухай ёго.

Гайдамака.

Та воно так, чоловіче; я це й сам знаю, та ось що: не так пани, як підпанки! або — поки сонце зійде, то роса очі виїсть.

Запорожець.

Брехня! співай, старче Божий, яку знаєш, а то й дзвона не діждемо — поснемо.

Гуртом.

Справді поснемо; співай яку-небудь.

Кобзарь (співає).

Літа орел, літа сизийПо під небесами:Гуля Максим, гуля батькоСтепами-лісами.Ой літав орел сизий,А за ним орлята;Гуля Максим, гуля батько,А за ним хлопьята.Запорозці — ті хлопьята,Сини ёго, діти.Поміркує, загадає,Чи бити, чи пити.Чи танцювать, — то й ушкварять,Аж земля трясеться;Заспіває, — заспівають,Аж лихо сміється.Горілку-мед не чаркою,Поставцем черкає,А ворога заплющившисьКата, не минає.Оттакий-то наш отаман,Орел сизокрилий!І воює, і гарцюєЗ усієї сили —Нема в ёго ні оселі,Ні саду, ні ставу...Степ і море; скрізь битий шлях,Скрізь золото, слава.Шануйтеся ж, вражі ляхи,Скажені собаки:Йде Залізняк Чорним шляхом.За ним гайдамаки.

Запорожець.

Оце то так! вчистив, нічого сказати: і до ладу, і правда. Добре, далебі добре! Що хоче, то так і втне. Спасибі, спасибі.

Гайдамака.

Я щось не второпав, що він співав про гайдамаків?

Запорожець.

Який бо ти бевзь і справді! Бачиш, ось що він співав: щоб ляхи погані, скажені собаки, каялись, бо йде Залізняк Чорним шляхом з гайдамаками, щоб ляхів, бачиш, різати...

Гайдамака.

І вішати, і мордувати! Добре, Їй-Богу, добре! Ну, це так! Далебі, дав би карбованця, як-бн був не пропив учора! Шкода! Ну, нехай стара вьязне, більше мьяса буде. Поборгуй, будь ласкав, завтра оддам. Утни ще що-небудь про гайдамаків!

Кобзарь.

До грошей я не дуже ласий. Аби була ласка слухати, — поки не охрип, співатиму; а охрипну — чарочку, другу тії ледащиці-живиці , як то кажуть, та й знову. Слухайте ж, панове громадо!

„Ночували гайдамакиВ зеленій діброві,На припоні пасли коні,Сідлані, готові.Ночували ляшки-панкиВ будинках з жидами,Напилися, простяглися,Та й....“

Громада.

Цить лишень! здається, дзвонять. Чуєш?... ще раз... о!

Кобзарь.

Задзвонили, задзвонили!Пішла луна гаєм.Ідіть же ви, та молітесь,А я доспіваю.Повалили гайдамаки,Аж стогне діброва;Не повезли, а на плечахЧумацькі воловіНесуть вози. А за нимиСліпий волох знову:„Ночували гайдамакиВ зеленій діброві.“Шкандибає, курникає,І гич не до речі.„Ну лиш иншу, старче Божий!“З возами на плечахКричять ёму гайдамаки.— „Добре, хлопці, нате!От-так! от-так! добре, хлопці!А нуте, хлопьята,Ушкваримо!“Земля гнеться,А вони з возамиТак і ріжуть. Кобзарь грає,Додає словами:„Ой гоп таки так!Еличе Гандзю козак:„Ходи, Гандзю, пожартую,„Ходи, Гандзю, поцілую;„Ходім, Гандзю, до попа„Богу помолиться;„Нема жита ні снопа,„Вари варениці.“Оженився, зажурився —Нічого немає;У ряднині ростуть діти,А козак співає:„І по хаті ти-ни-ни,„І по сінях ти-ни-ни,„Вари, жінко, лини,„Ти-ни-ни, ти-ни-ни!“

— „Добре! добре! ще раз! ще раз!“Кричять гайдамаки.

— „Ой гоп того дива!Наварили ляхи пива,А ми будем шинкувать,Ляшків-панків частувать.Ляшків-панків почастуєм,З панянками пожартуєм.Ой гоп таки так!Кличе панну козак:„Панно, пташко моя!„Панно, доле моя!„Не соромся, дай рученьку,„Ходім погуляймо;„Нехай людям лихо сниться,„А ми заспіваймо.„А ми заспіваймо,„А ми посідаймо,„Панно, пташко моя,„Панно, доле моя!“— „Ще раз, ще раз!“

— „Як-би таки, або так, або сяк,Як-би таки, запорозський козак,Як-би таки молодий, молодий,Хоч по хаті б поводив, поводив.Страх мені не хочетьсяЗ старим дідом морочиться,Як-би таки...“— „Цу-цу, скажені! схаменіться!Бач, розходилися! А ти,Стара собако, де б молиться,Верзеш тут погань. От чорти!“Кричить отаман. Опинились;Аж церков бачать. Дяк співа,Попи з кадилами, з кропилом;Громада — ніби нежива.Ані телень... Поміж возамиПопи з кропилами пішли;За ними корогви несли,Як на Великдень над пасками.„Молітесь, братія, молітесь!“Так благотанний начина:„Кругом святого ЧигринаСторожа стане з того світу,Не дасть святого розпинать.А ви Україну ховайте:Не дайте матері, не дайтеВ руках у ката пропадать.Од Конашевича і досіПожар не гасне, люде мруть,Канають в тюрмах, голі, босі...Діти нехрищені ростуть,Козацькі діти; а дівчата!...Землі козацької краса,У ляха вьяне, як перш мати,І непокритая косаСтидом січеться; карі очіВ неволі гаснуть; розковатьКозак сестру свою не хоче,Сам не соромиться канатьВ ярмі у ляха... горе, горе!Молітесь, діти! страшний судЛяхи в Україну несуть —І заридають чорні гори.Згадайте праведних гетьманів:Де їх могили? де лежитьОстанок славного Богдана?Де Остряницина стоїтьХоч-би убогая могила?Де Наливайкова? нема!Живого й мертвого спалили.Де той Богун, де та зіма?Ингул що-зіму замерзає —Богун не встане загатитьШляхецьким трупом. Лях гуляє!Нема Богдана червонитьІ Жовті Води й Рось зелену.Сумує Корсунь староденний:Нема журбу з ким поділить.І Альта плаче: „Тяжко жити!„Я сохну, сохну... де Тарас?„Нема, не чуть... не в батька діти!“Не плачте, братія: за насІ души праведних, і силаАрхистратига Михаіла.Не за горами кари час.Молітесь, братія!“Молились,Молились щиро козаки,Щиро, як діти; не журились,Гадали теє... а зробилось —Над козаками хусточки!Одно добро, одна слава —Біліє хустина,Та й ту знімуть...А діякон:„Нехай ворог гине!Беріть ножі! освятили.“Ударили в дзвони,Реве гаєм: „освятили!“Аж серце холоне!Освятили, освятили!Гине шляхта, гине!Розібрали, заблищалиПо всій Україні.