Заступила чорна хмара

Заступила чорна хмараТа білую хмару:Виступили з-за ЛимануЗ турками татари;Із Полісся шляхта лізе,А гетьман поповичІз-за Дніпра напірає,Дурний СамойловичЗ Ромоданом; мов та Галіч,Вкрили УкраїнуТа й клюють єлико-мога.А ти, Чигирине,А ти, старий Дорошенку,Запорозський брате!Нездужаєш, чи боїшсяНа ворога стати?— Не боюсь я, отамани,Та жаль України! —І заплакав Дорошенко,Як тая дитина:— „Не розсиплем вражу силу,Не встану я знову!Возьміть мої гетьманськиїКлейноди, панове,Та однесіть москалеві:Нехай Москва знає,Що гетьмана ДорошенкаНа світі немає.А я, брати Запорозці,Возьму собі рясуТа піду поклони битиВ Межигор до Спаса.“Задзвонили в усі дзвони,Гармата грімала;У дві лави задніпрянціЗ москалями стали,Аж на милю. Між лавамиПонесли клейноди.Годі тобі, Петре, питиІз Тясмина воду!Положили ті клейнодиПопенкові в ноги;Іди, Петре, в МежигорьєМолитися Богу!Не пустили Дорошенка,У рясі пізнали,Закували у кайдани,В Сосницю послали;А з Сосниці в ЯрополчеВіку доживати.От-так тобі довелося,Запорозський брате!Виглянуло над ЧигриномСонце із-за хмари:Потягли в свої улусиЗ турками татари.А ляхи з своїм Чарнецьким,З поганим Степаном,Запалили церкву Божу,І кості БогданаЙ Тимошеви в СубботовіГарненько спалилиТа й пішли собі у Польщу,Мов добре зробили.А москалі з РомоданоиВ неділеньку раноПішли собі з поповичемШляхом-Ромоданом.Мов орел той приборканий,Без крил та без волі,Знеміг славний Дорошенко,Сидячи в неволі,Та й умер з нудьги. ОстилоВолочить кайдани!І забули в УкраїніСлавного гетьмана.Тілько ти, святий Ростовський,Згадав у темниціСвого друга великого,І звелів каплицюНад гетьманом змуруватиІ Богу молитисьЗа гетьмана, панихидуЗа Петра служити.І досі ще, що-рік Божий,Як день той настане,Ідуть править панихидуНад нашим гетьманом.