Ми в осені таки похожі

Ми в осені таки похожіХоч капельку на образ Божий, —Звичайне, що не всі, а так,Хоч де-які.Крутий байрак,Неначе циган чорний, голий,В діброві вбитий, або спить;А по долині, по роздолліІз степу перекотиполеРудим ягняточком біжитьДо річечки собі напитись.А річечка ёго взялаТа в Дніпр широкий понесла,А Дніпр — у море; на край світаБилину море покотило,Та й кинуло на чужині.

І жаль тобі її стане,Малої билини.Підеш собі зажурившисьГаєм по долині...Гай шепоче, гнуться лозиВ яру при дорозі...І хочеться сповідатись,Серце розповити!І хочеться... Боже милий!Як хочеться житиІ любити твою правду,І весь світ обняти!Благо тобі, друже-брате,Як 6 в тебе хата;Благо тобі, як у хатіЄ з ким розмовляти...Хоч дитина немовляща:І воно вгадаєТвої думи веселих, —Сам Бог розмовляєНепорочними устами.А тобі, мій одинокий,Мій друхе єдиний.Горе тобі на чужиніТа на самотині!Хто з тобою заговорить.Привітає, гляне?...Кругом тебе простягнуласьТрупом бездиханнимПомарнілая пустиня,Кинутая Богом.