Мій Боже милий

Мій Боже милий! як то малоСвятих людей на світі стало!...Один на другого куютьКайдани в серці... а словами,Медоточивими устамиЦілуються, і часу ждуть,Чи швидко брата в домовиніЗ гостей на цвинтарь повезуть?А ти, о Господи єдиний,Скуєш лукавиї уста,Язик оттой велерічивий.Мовлявший: „ми — не суєта!І возвеличимо на диво —І розум наш, і наш язик...Та й де той пан, що нам закажеІ думать так і говорить?“„Воскресну я!“ той пан вам скаже:Воскресну нині, ради їх,Людей закованих моїх —Убогих нищих... ВозвеличуМалих оттих рабів німих!Я на сторожі коло їхПоставлю слово.“І пониче,Неначе стоптана трава,І думка ваша, і слова. —Неначе срібло куте, битеІ семикрати перелитеОгнем в горнилі, — словесаТвої, о Господи, такиї.Розкинь же їх, твої святиї,По всій землі!... І чудесамТвоїм увірують на світіТвої малі убогі діти!15 Февраля 1859 року.