На Різдво

Θ. М. Лазаревському.

Не до-дому в-ночі йдучиЗ куминої хатиІ не спати лягаючи,Згадай мене, брате, —А як прийде нудьга в-гості,Та й на ніч засяде...От-тоді мене, мій друже,Зови на пораду!От-тоді згадай — в пустині,Далеко, над морем,Свого друга веселого,Як він горе боре,Як він, свої думи тиїІ серце убогеЗаховавши, ходить собіТа молиться Богу,Та згадує УкраїнуІ тебе, мій друже,Та иноді й пожуриться...Звичайне — не дуже,А так тільки... На-дворі, бач,Наступає свято...Тяжко ёго, друже-брате,Самому стрічатиУ пустині!... Завтра раноЗаревуть дзвіниціВ Україні, завтра раноДо церкви молитисьПійдуть люде... Завтра ж раноЗавиє голоднийЗвір в пустині, і повієУраган холодний,І занесе піском-снігомКурінь, мою хату.От-так мені доведетьсяСвято зострічати!...Що ж діяти?... На те й лихоЩоб з тим лихом битись...А ти, друже мій єдиний,Як маєш журитись,Прочитай оцю цідулуІ знай, що на світіТільки й тяжко, що в пустиніУ неволі жити...Та й там живуть, хоч погано...Що ж діяти маю!...Треба б вмерти, — так надія,Брате, не вмірає!Кос-Арал, на Аральскому морі, 24 Декабря 1848.