Не кидай матері

„Не кидай матері!“ казали;А ти покинула, втекла.Шукала мати, не найшла,Та вже й шукати перестала:Умерла плачучи. ДавноНе чуть нікого, де ти гралась;Собака десь помандрувала,І в хаті вибито вікно;В садочку темному ягнятаУ-день пасуться, а в-ночіВіщують сови та сичіІ не дають сусідам спати;І твій барвіночок хрещатийЗаріс богилою, ждучиТебе, неквітчану; і в гаїСтавочок чистий висихає,Де ти купалася колись;І гай сумує, похиливсь;У гаї пташка не співає —Й її з собою занесла;В яру криниця завалилась,Верба усохла, похилилась,І стежечка, де ти ходила,Колючим терном поросла.Куди полинула, де ділась,До кого ти перелетіла?В чужій землі, в чужій сімьїКого ти радуєш? до кого,До кого руки приросли?Віщує серце, що в палатахТи розкошуєш, і не жальТобі покинутої хати.Благаю Бога, щоб печальТебе до віку не збудила,Щоб у палатах не найшла,Щоб Бога ти не осудила,І матері не прокляла.