Не нарікаю я на Бога

Не нарікаю я на БогаНе нарікаю ні на кого:Я сам себе, дурний, дурю,Та ще й співаючи... ОрюСвій переліг — убогу ниву,Та сію слово: добрі жниваКолись-то будуть!... І дурюСебе-таки, себе самого,А більше, бачиться, нікого.Орися ж ти, моя ниво,Долом та горою,Та засійся, чорна ниво,Волею ясною!Орися ж ти, розвернися,Полем розстелися,Та посійся добрим житом,Долею полийся!Розвернися ж на всі боки,Ниво-десятино!Та посійся не словами,А розумом, ниво!Вийдуть люде жито жати...Веселиї жнива!...Розвернися ж, розстелися ж,Убогая ниво!!Чи не дурю себе я зновуСвоїм химерним добрим словом?...Дурю! Бо лучче одуритьСебе-таки, себе самого,Ніж з ворогом по-правді житьІ всує нарікать на Бога!5 Октября 1860. Петербургъ.