Посланіє славному Шафарикові

Запалили у сусідаНову добру хатуСусіде злі; нагрілисяТа й полягли спати,І забули теплий попілПо полю розвіять…Лежить попіл на розпутті,А в попелі тлієОгню искра великого,Тліє, не вгасає,Підпалу жде, як той местникЧасу дожидає,Злого часу. Тліла искра,Тихо дотлівалаНа розпутті широкому,Та й гаснути стала.

От-так Німота запалилаВелику хату, і сімью —Сімью Славян розъєдинила,І нишком тихо упустилаУсобиць лютую змію.

Полилися ріки крови,Пожар погасили,А Німчики пожарищеЙ сиріт поділили;Виростали у кайданахСлавянськиї діти,І забули невольники,Чиї вони діти.

А на давнім пожарищіИскра братства тліла, —Дотлівала, дожидалаРук твердих та смілих…І дождалась. Прозрів-єсиВ попелі, глибокоОгонь добрий, смілим серцем,Смілим орлім оком!І засвітив, любомудре,Світоч правди, волі…І Славян сімью велику,Во тьмі і неволі,Перелічив до одного,Перелічив трупи,А не Славян, — і став-єсиНа великих купахНа розпутті всесвітнёмуІєзекіілем,І, о диво! трупи всталиІ очі розкрили!І брат з братом обнялисяІ проговорилиСлово тихої любовиНа віки і віки! —І потекли в одно мореСлавянськиї ріки!Слава тобі, любомудре,Чеху-Славянине,Що не дав ти потонутиВ німецькій пучиніНашій правді! Твоє мореСлавянськеє, нове,Затого вже буде повне,І попливе човенЗ широкими вітриламиІ добрим кормилом, —Попливе на вольнім морі,На широких хвилях!

Слава ж тобі, Шафарику,Во віки і віки,Що звів-єси в одно мореСлавянськиї ріки!

Привітай же в своїй славіІ мою убогуЛепту — думу немудруюПро Чеха святого,Великого мученика,Про славного Гуса!Прийми, отче! а я нишкомБогу помолюся,Щоб усі Славяне сталиДобрими братами,І синами сонця правдиІ єретикамиОттакими, як констанськийЄретик великий!…Мир мирові подаруютьІ славу во віки!