Сестрі

Минаючи убогі селаПонаддніпрянські невеселі,Я думав: де ж я прихилюсьІ де подінуся на світі?І сниться сон мені: дивлюсь,В садочку, квітами повита,На пригорі собі стоїть,Неначе дівчина, хатина.Дніпро геть-геть собі розкинувсь,Сияє батько та горить!Дивлюсь: у темному садочку,Під вишнею у холодочкуМоя єдиная сестра,Многострадальная, святая,Неначе в раї спочиває,Та з-за широкого ДніпраМене небога виглядає.І їй здається, виринаєЗ-за хвилі човен, допливаІ в хвилі човен порина...— „Мій братіку! Моя ти доле!“І ми прокинулися: ти —На панщині, а я — в неволі!...От-так нам довелося йтиЩе з-малечку колючу ниву!Молися, сестро! Будем живі,То Бог поможе перейти.20 Іюля 1859 р. Г. Черкаси.