У тиєї Катерини

У тиєї КатериниХата на помості;Із славного ЗапорожжяНаїхали гості;Один — Семен Босий,Другий — Иван Голий,Третій — славний вдовиченкоИван Ярошенко.— Зъїздили ми ИольщуІ всю Україну,А не бачили такої,Як се Катерина. —Один каже: „Брате!Як-би я багатий.То оддав би все золотоОцій КатериніЗа одну годину.“Другий каже: „Друже!Як-би я був дужий.То оддав би я всю силуЗа одну годинуОцій Катерині.“Третій каже : „Діти!Нема того в світі,Чого б мені не зробитиДля сієї КатериниЗа одну годину.“Катерина задумаласьІ третёму каже:„Єсть у мене брат єдиний,У неволі вражій —У Криму десь пропадає.Хто ёго достане,То той мені, запорозці.Дружиною стане.“Разом повставали,Коней посідлали,Поїхали визволятиКатриного брата.Один утопивсяУ Дніпровім гирлі;Другого в КозловіНа кіл посадили;Третій — Иван Ярошенко,Славний вдовиченко, —З лютої неволі.Із Бакчисараю,Брата визволяє.Заскрипіли рано дверіУ великій хаті.„Вставай, вставай, Катерино,Брата зострічати!“Катерина подивилась,Та й заголосила:— Се не брат мій, се мій милий!Я тебе дурила. —„Одурила!“ і КатринаДо-долу скотиласяГоловонька... „Ходім, брате,З поганої хати!“Поїхали запорозціВітер доганяти...Катерину чорнобривуВ полі поховали;А славниї запорозціВ степу побратались.