Хустина

Чи то на те Божа воля,Чи такая її доля ?...Росла в наймах, виростала,З сиротою покохалась.Неборак, як голуб, з нею,З безталанною своєю,Од зіроньки до зіронькиСидять собі у вдівоньки,Сидять собі, розмовляють,Пречистої дожидають.Дождалися...З ЧигиринуПо всій славній УкраїніЗаревли великі дзвони,Щоб сідлали хлопці коні,Щоб мечі-шаблі гострилиТа збірались на весілля,На веселе погуляння,На кріваве залицяння...

У неділеньку та ранесенькоСурми-труби вийгравали;В поход у дорогу славні компанійціДо схід сонечка рушали.Випровожала вдова свого сина,Ту єдиную дитину,Випровожала сестра свого брата,А сирому сиротина.Випровожала, коня напувалаДо зірниці із криниці,Виносила збрую-шаблю золотуюІ рушницю-гаківницю.Випровожала три поля, три милі,Прощалася при долині,Дарувала шиту шовками хустину,Щоб згадував на чужині.Ой хустино-хустиночко,Мережана шита!Тілько й слави козацької —Сіделечко вкрити.Вернулася, журилася,На шлях битий дивилася,Квітчалася, прибіралась;Що-день Божий сподівалась,А в неділеньку ходилаВиглядати на могилу.Минає літо, мина й друге,А на трейтє линутьПреславниї компанійціВ свою Україну.Іде війско, іде й друге,А за трейтім стиха...Не дивися, безталанна!Везуть тобі лихо:Везуть труну малёвану,Китайкою криту;А за нею з старшиноюІде, в чорній свиті,Сам полковник компанійський,Характерник з Січи.За ним ідуть есаули,Та плачуть ідучи.Несуть пани есаулиКозацькую збрую:Литий панцирь порубаний,Шаблю золотую,Три рушниці-гаківниціІ три самопали;А на збруї козацькаяКров позасихала.Ведуть коня вороного —Розбиті копита,А на ёму сіделечко,Хустиною вкрите.