Чернець

П. А. Кулішу.

У Київі, на Подолі,Було колись, і ніколиНе вернеться, що діялось,Не вернеться, сподіване...Не вернеться... А я, брате,Таки буду сподіватись,Таки буду виглядати,Серцю жалю завдавати.У Київі, на Подолі,Братерськая наша воля,Без холопа і без пана,Сама собі у жупані,Розвернулася весела:Оксамитом шляхи стеле,І єдвабом застилає,І нікому не звертає.У Київі, на Подолі,Козаки гуляють:Як ту воду, відром-цебромВино розливають;Лёхи, шинки з шинкарками,З винами, медамиЗакупили ЗапорозціТа й тнуть коряками!А музика реве, грає,Людей звеселяє,А із Братства те бурсацьтвоМовчки виглядає;Нема голій школі волі,А то б догодила!...Кого ж то там з музикамиЛюде обступили?

В червоних штанях оксамитнихМатнею улицю мете —Іде козак... Ох, літа, літа!Що ви творите? На то те жСтарий ударив в закаблуки,Аж встала курява! От-так!Та ще й приспівує козак:

„По дорозі рак, рак,Нехай буде так, так!Як-би таки молодиціПосіяти мак, мак!Дам лиха закаблукам,Закаблукам лиха дам,Достанеться й передам!А вже ж тиї закаблукиНабралися лиха-муки...Дам лиха закаблукам,Дам лиха закаблам,Достанеться й передам!“Аж до Межигорського СпасаПротанцював сивий,А за ним і товариствоІ ввесь святий Київ.Дотанцював аж до брами,Крикнув: „пугу, пугу!...Привітайте, святі ченці,Товариша з Лугу!“Свята брама одчинилась —Козака впустили;І знов брама зачинилась,На вік зачиниласьКозакові.Хто ж цей сивийПопрощався з світом?Семен Палій Запорожець,Лихом недобитий.Ой високо сонце сходить,Низенько заходить:В довгій рясі по келіїСтарий чернець ходить.Іде чернець у ВишгородНа Київ дивитись,Та посидіть на пригорі,Та хоч пожуритись;Іде чернець ДзвонковуюУ яр воду питиТа згадує, як-то тяжкоБуло в світі жити;Іде чернець у келіюМіж стіни німиї,Та згадує літа свої —Літа молодиї;Бере письмо святе в руки,Голосно читає,А думкою старий чернецьДалеко літає...І тихнуть Божиї слова...І в келії, неначе в Січі,Братерство славне ожива,А сивий гетьман, мов сова,Ченцеві зазирає в вічі...Музики... танці... і Бердичів...Кайдани брязкають... Москва...Бори, сніги і... Єнисей...І покотились із очейНа рясу слёзи...„Бий поклониІ плоть старечу усмиряй,Святе писаніє читай!Читай, читай, та слухай дзвона, —А серцеві не потурай:Воно тебе в Сібір водило,Воно тебе ввесь вік дурило,Приспи ж ёго, і занехайСвою Борзну і Хвастовщину:Загине все, ти сам загинеш,І не згадають — щоб ти знав...“І старець тяжко заридав,Читать писаніє покинув,Ходив по келії, ходив,А потім сів і зажурився:„Для чого ж я на світ родився,Свою Україну любив?“До утрені завив з дзвіниціВеликий дзвін; чернець мій встав,Надів клобук, взяв патирицю,Перехристився, чотки взяв...І за Україну молитисьПалій-Чернець пошкандибав.1848. Орская крѣпость.