І знов мені не привезла нічого почта

І знов мені не привезлаНічого почта з України!За грішниї, мабуть, ділаКараюсь я в оцій пустиніСердитим богом. Не меніПро теє знать, за що караюсь;Та й знать не хочеться мені…А серце плаче, як згадаюХоч не веселиї случаїІ невеселиї ті дні,Що пронеслися надо мноюВ моїй Україні колись.Колись божились та клялись,Братались, сестрились зо мною,Поки, мов хмара, розійшлись —Без слёз, роси тії святої.І довелося знов меніЛюдей на старості… Ні, ні!Вони в холери повмірали —А то б хоч клаптик переслалиТого паперу…

Ой із журби та із жалю,Щоб не бачить, як читаютьЛисти тиї, — погуляю,Погуляю по-над морем,Та розважу своє горе,Та Україну згадаю,Та пісеньку заспіваю.

Люде скажуть, люде зрадять;А вона мене порадить,І порадить і розважить,І правдоньку мені скаже.