І золотої й дорогої

І золотої й дорогоїМені, щоб знали ви, не жальМоєї долі молодої.А иноді така печальОступить душу, аж заплачу!...А ще — до того як побачуМалого хлопчика в селі:Мов одірвалось од гіллі,Одно-однісеньке під тиномСидить собі в старій ряднині.Мені здається, що се я,Що це ж та молодость моя.Мені здається, що ніколиВоно не бачитиме волі,Святої воленьки; що такДаремне, марне пролетятьЁго найкращиї літа;Що він не знатиме, де дітисьНа сім широкім вольнім світі,А піде в найми; і колись,Щоб він не плакав, не журивсь,Щоб він де-небудь прихиливсь,То отдадуть у москалі.