Гарно твоя кобза грає

Гарно твоя кобза граєЛюбий мій земляче!Вона голосно співає,Голосно і плаче.І сопілкою голосить,Бурею лютує,І чогось у Бога просить,І чогось сумує.Ні, не люде тебе вчили!Мабуть сама доля,Степ та небо та могилиТа широка воляМабуть часто думка живаТрупи розривала,І козацька давня слава,Як сонечко сяла.І вставали з домовини,Забиті в кайдани,Вірні діти України,Козаки й Гетьмани.І святі кістки білілиСпалених в Варшаві,І могили крівавілиПрадіди безглаві.Мабуть ти учивсь співатиНа руїнах Січи,Де ще наша рідна матиЗазірае в вічи;Де та бідна мати проситьКожну душу щиру,Хто по світу кобзу носить,Щоб співати мируПро козацьтво незабутне,Вірне стародавне,Про життя козацьке смутне,Смутне, але славне.Знають, братіку рідненький,Як учивсь ти грати,Ти послухав тії неньки.Та й став нам співати.(З рукопису 1848 р.)