Минають дні, минають ночі!

Минають дні, минають ночі!Минає літо; шелеститьПожовкле листя... гаснуть очі;Заснули думи, серце спить:І все заснуло, — і не знаю,Чи я живу, чи доживаю,Чи так по світу волочусь,Бо вже й не плачу й не сміюсь...Доле, де ти? доле, де ти?Нема ніякої!Коли доброї жаль, Боже,То дай злої, злої!Не дай спати ходячому,Серцем замірати,І гнилою колодоюНа світі лежати;А дай жити, серцем житиІ людей любити...А коли ні, — то проклинатьІ світ запалити.Страшно впасти у кайдани,Умірать в неволі;А ще гірше — спати, спати,І спати на воді,І заснути на вік-віки,І сліду не кинутьНіякого!... однаково —Чи жить, чи загинуть...Доле, де ти? доле, де ти?Немя ніякої!Коли доброї жаль, Боже,То дай злої, злої!...(З рукопису 1848 року.)