Не для людей і не для слави

Не для людей і не для слави,Мережані та кучеряві,Оці вірші віршую я —Для себе, братія моя!Мені легшає в неволі,Як я їх складаю:З-за Дніпра, мов, далекогоСлова прилітаютьІ стелються на папері,Плачучи, сміючись,Мов ті діти, і радуютьМою сиру душуУбогую... Любо мені,Любо мені з ними,Мов батькові багатомуЗ дітками малими.І радий я, і веселий,І Бога благаю,Щоб не приспав моїх дітокВ далекому краю:Нехай летять до-домонькуЛегенькиї діти,Та розскажуть — як-то тяжкоБуло їм на світі...І в сімьї веселій, тихій,Дітей привітають,І сивою головоюБатько покиває;Мати скаже: „бодай тиїДіти не родились!“А дівчина подумає:„Я їх полюбила!“1848, Орская крѣпость.

——————