Уривки з поеми »Єретик« або »Иван Гус«

Посвященіє поеми

Запалили у сусідаНову добру хатуСусідоньки; награлися,Та й полягли спатиІ забули сірий попілПо вітру розвіять;Лежить попіл на розпутті,А в попелі тлієОгню искра великого,Тліє, не вгасає,Жде підпалу, як той местникЧасу дожидаєНепевного. Тліла искра,Незримо сиялаНа розпутті широкому,Та й гаснути стала.От-так Німота запалилаВелику хату, і сімьюСлавян тих славних порізнилаІ тихо-тихо упустилаУсобиць лютую змію.Полилися ріки кровиПожар загасили,А Німчики пожарищеЙ сиріт розділили.Виростали у кайданахСлавяиськиї дітиІ забули у неволі,Що вони на світі!А на давнім пожарищіИскра братства тліла,Дотлівала, дожидалаРук твердих та смілих.І дождалась... Прозрів-єсиВ попелі глибокоОгонь добрий смілим серцем,Смілим орлім оком;І засвітив, любомудреСвіточ правди, волі...І Славян сімью великуВо тмі і неволіПерелічив до одного,Перелічив трупи,А не Славян, і став-єсиНа великих купахНа розпутті всесвітнёмуІєзекіілем.І, о диво! трупи всталиІ очі розкрили!І брат з братом обнялися,І проговорилиСлово тихої любовиНа віки і віки!І потекли в одно мореСлавянськиї ріки!Слава тобі Славянину,Чеху-Славянине!Що не дав ти потонутиВ Німецькій пучиніНашій правді! Твоє мореСлавянськеє, нове,За-того вже буде повне,І попливе човенЗ широкими вітриламиІ з добрим кормилом;Попливе на вольнім морі,На широких хвилях.Слава тобі, славний Чеху,Бо віки і віки!Ізлив-єси в одно мореСлавянськиї ріки!Привітай же в своїй славіІ мою убогуЛепту — думу немудруюПро Чеха святого,Великого мученика,Про славного Гуса!Прийми, отче, а я тихоБогу помолюся,Щоб усі Славяне сталиДобрими братамиІ синами сонця правдиІ єретикамиОттакими, як КонстанськийЄретик великий!...Мир мирові подаруютьІ славу вовіки!

22 Ноября, 1845. Переяславль.

I.

Камєнь, ѥго жє нєбрєгошазыждущие, сєй бысть воглаву оугла; отъ Господабысть сєй, и єсть дивєнъво очєсѣхъ нашихъ.Псалом CXVII., ст. 22.Кругом неправда і неволя,Народ замучений мовчить;А на Апостольскім престоліЧернець годований сидить;Людською кровию торгуєІ рай у найми оддає.О, Боже! суд твій правий всує,І всує царствіє твоє!Розбійники, людоїдиПравду побороли,Осміяли твою славуІ силу, і волю.Люде стогнуть у кайданах,Немає з ким взятись,Розкуватись, одностайне,Односердне статиЗа евангелию правди,За темниї люде.Нема кому!... Боже, Боже!Чи то ж і не буде?Чи настане великий часНебесної кари?Чи розломим три корониНа гордій тіарі?Розломимо! ... Благослови —Не на месть і муки —Благослови мої, Боже,Нетвердиї рукиЙ слово тихеє... О, Боже!Чи вони ж почують?.... . . . . . . . . .От-такУ келії своїй правдивийИван Гус думав розкуватьНарод замучений, і диво,Святеє диво показатьОчам незрячим...„Поборюсь!...За правду Бог!... Да совершиться!...“І в Вифлиємськую каплицюПішов молиться вірний Гус.

II.

Папська булла.

„Во имя Господа Христа,За нас розпьятого на древі,І всіх Апостолів Святих,Петра і Павла особливе,Ми розрішаємо гріхиСвятою буллою сієюРабині божиїй оттій,Що водили по улицяхВ Празі позавчора,Що хилилась...По шинках, по станах,По чернечих переходах,По келіях пьяна.Отта сама заробилаТа буллу купила:Теперь свята...“— „Боже, Боже,Великая сило!Великая славо! зглянься на людей,Одпочинь од кари у святому раі!За що пропадають, за що Ти караєшСвоїх і покірних і добрих дітей?!За що закрив їх добрі очіІ вільних розум окувавКайданами лихої ночи?!Прозріте, люде: день настав!Просніться, Чехи, змийте луду...будьте люде,А не посмішище ченцям!Розбійники, кати в тіарах,Все потопили, все взяли,Мов у Москві Татари,І нам сліпим передалиСвої догмати. Кров, пожари,Всі зла на світі, войни, чвари,Пекельних мук безкраій рядІ повен Рим байстрят —От їх догмати і їх слава!То явна слава... А теперСвятим положено конклавом:Хто без святої булли вмер —У пекло просто! Хто ж заплатитьЗа буллу в-двоє — ріж хоч брата,Окреме папи і ченця,І в рай іди — кінець кінцям!У злодія вже злодій краде,Та ще й у церкві... Гади! гади!Чи напилися ви, чи ніЛюдської крови?! — Не мені,Великий Господи, простому,Судить великиї ділаТвоєї волі... люті злаНе дієш без вини нікому!“І плакав Гус, молитву дія,І тяжко плакав; люд мовчавІ дивувався: що він діяв?На кого руку піднімав?. . . . . . . . .Всі здрігнули:Иван Гус буллу розідрав!Із Вифлиємскої каплиціАж до всесвітнёі столиціЛуна, гогочучи, неслась;Ченці ховаються: мов кара,Луна в конклаві віддалась, —І похилилася тіара...Шепочеться АвиньоноЗ римскими ченцями;Шепочуться антіпапи,Аж трясуться станиВід шопоту. КардиналиЯк гадюки вьютьсяКруг тіари, та нищечкомМов коти гризутьсяЗа мишеня... Та й як таки:Однієї шкуриТака сила! А мясива!Аж здрігнули мури,Як зачули, що у ПразіЗагелкали гусиТа з орлами летять биться...Конклав схаменувся....положилиОдностайне стати,І всіх......зкликати,Та і стерегти як могаІ з верху і з долу,Щоб не втікла тая птахаНа славянське поле.Як та галич поле крила,Ченці повалилиДо Констанцъї: шляхи, степиМов сарана вкрили.