Холодний яр

У всякого своє лихо,І в мене те лихо;Хоть не своє — позичене,А все таки лихо.На що б, бачться, те згадувать,Що давно минуло?Будить Вог-знає колишнє?!Добре, що заснуло!...Хоть і яр той! Вже до ёгоІ стежки малоїНе осталось, і здається,Що ніхто й ногоюНе ступив там, а згадаєш,То була й дорогаЗ монастира МитриногоДо яру страшного.В яру колись гайдамакиТабором стояли,Лагодили самопали,Ратища стругали.У яр тоді сходилися,Мов із хреста зняті,Батько з сином, і брат з братом, —Одностайне статиНа ворога лукавого,На лютого Ляха.Де-ж ти дівся в яр глибокийПротоптаний шляху?Чи сам заріс темним лісом?Чи то засадилиНові кати, щоб до тебеЛюде не ходилиНа пораду: що їм діятьЗ добрими панами,Людоідами лихими.Новими Ляхами?Не гатіте! бо над яромЗалізняк витає,І на Умань позірае:Гонту виглядає!Не ховайте, не топчітеСвятого закону!Не зовіте преподобнимЛютого Нерона!Не славьтеся царевоюСвятою війною,Бо ви й самі не знаєте,Що царики коять!А кричите, що несетеІ душу і шкуруЗа отечество! Їй-Богу,Овеча натура!Дурний шию підставляєІ не знає, за що,Та ще й Гонту зневажає,Ледаче-ледащо:„Гайдамаки — не воіни;Разбійники, вори;Пятно в нашій історії!...“Брешеш, людоморе!За святую правду, волюРозбійник не стане;Не розкує закованийУ ваші кайданиНарод темний; не заріжеЛукавого сина;Не розібьє живе серцеЗа свою Вкраїну!Ви — розбійники неситі!Голодні ворони!По якому правдивому,Святому законуІ землею, всім данною,І сердешним людомТоргуєте?... Стережіться ж,Бо лихо вам буде,Тяжке лихо! — Дуріть дітей,І брата сліпого;Дуріть себе, чужих людей...Та не дуріть Бога;Бо в день радості над вамиРозпадеться кара,І повіє новий огоньЗ Холодного яру!17 Декабря, 1845 р. Вьюнище.

——————