N. T.

Великомученице кумо!Дурна єси ти, нерозумна!В раю веселому зросла,Рожевим квітом процвіла —І раю красного не зріла,Не бачила — бо не хотілаПоглянути на божий день,На ясний світ животворящий!Сліпа була-єси, незрящаНедвига серцем, спала деньІ спала ніч. А кругом тебеТворилося, росло, цвілоІ процвітало, і на небоХвалу творителю несло;А ти, кукасю, спала-спала,Пишалася, та дівувала,Та ждала-ждала жениха,Та ціломудріє хранила,Та страх боялася гріхаПрелюбодійного. А силаСатурнова іде та йдеІ гріх той праведний плетеУ сиві коси заплітає,А ти ніби не добачаєш:Дівуєш, молишся, та спиш,Та матір Божию гнівишСвоїм смиренієм лукавим.Прокинься, кумо, пробудисьТа кругом себе подивись,Начхай на ту дівочу славуТа щирим серцем, не лукаво,Хоть раз, сердего, соблуди!2 Декабря 1860 С. Петербургъ.