Принесла з собою хвилювання піль

Принесла з собою хвилювання піль,засіває сміхом — жменями пшениці:— В тебе у кімнаті зеленіє цвіль?— а в самого хмурі, заспані очиці?…

Розчинила навстіж двері і віконця,наскликала в хату молоді — гостей.— Ти давно не бачив синяви і сонця!— Подивися: вишня молоком цвіте!

Далі ми блукали по росі — траві,у степу де тирса плюскала за обрій.Хвиляво—розлогі ширі степові.Он чатує сокіл — жвавий і хоробрий…

Гей… І зажадалось випростати крила.Тирса про безмежність казку шепотить,в небі білоткані хмароньки — вітрила,хвилі оксамитні вистеле блакить.

Любо!.. Далі!.. Руку!.. Хай загине цвіль!Продзвеню в-останнє дзвоном — ланцюгами —і розправлю крила — хвилювання піль…… Он чорніє стежка тирсою-степами.

Он — де моя хижа. В хижі павутиння.В павутинні мухи. У кутку павук…О, яке незграбне скніння — животіння!Вгору!.. щоб мигтіли зіроньки між рук!